У рамках Акції «Папа для України» Центр взаємодопомоги «Спасемо Україну» отримав багато відгуків та вдячностей від мешканців України, які проживають у «сірій зоні».

Оксана Тарапат з міста Луганськ наразі проживає в селі Муратове Новоайдарського району. З Оксаною наші волонтери познайомилися у Новоайдарі під час роздачі дитячих продуктових наборів та памперів.

Розповідає волонтер: «Я дивилася на цю красиву молоду жінку і бачила в її очах біль і печаль. Обережно, щоб не поранити, я спитала: «Скажіть, Оксано, чи давно ви у Муратовому?» – «Ми тут з перших днів війни, коли розстріляли будівлю адміністрації. Ми тоді вирішили з сімєю поїхати на 10 днів у Муратове, у нас тут дача.

Ми думали, що все це скоро закінчиться, але бойові дії продовжувалися, і ми залишилися без документів та речей далеко від дому. П’ять місяців ми прожили без будь-якого доходу і жили за рахунок того, що збирали металобрухт, також сусіди допомагали. Наша дача розрахована лише на літній період, тож з приходом осені ми почали шукати житло. Самі не мали змоги орендувати, тому групувались декількома сім’ями в одному домі, щоб хоч якось вижити».

Питаю: «А скільки діток у вас?» – «Двоє: старшій дівчинці п’ять років, а молодшій два рочки. Вона у нас інвалід. У неї вроджений порок серця і повна ущелина губи і піднебіння, – витираючи сльози, говорить жінка, – лікарі кажуть, що це генетичне порушення на нервовому ґрунті. Через війну… Але вона у нас дуже гіперактивна, просто не справляємося, вимотує всіх!» – і очі матері наповнюються любов’ю і ніжністю».

«А чи є можливість повернутися в Луганськ?» – питаю. – «Ні, з роботою там важко, ціни дуже високі. Та й неспокійно Ми так засмутилися, коли дізналися, що ви будете давати нам дитячі набори вже останній місяці! Ці набори по Акції «Папа для України» від «Спасемо Україну» – це така важливі підтримка для нас! Будь-ласка, продовжуйте допомагати нам!»

Я, Мартовицька Світлана Анатоліївна, маю трьох дітей, багатодітна мама. Одній складно як їх виховувати, так і прогодувати сім’ю. Працюю, продаючи що є на городі, та підробляю іноді. Постійну роботу проблематично знайти. Та й до того ж у мене середній син має інвалідність F80, F84. Молодшому і трьох не виповнилося.

Дякую за надану нам допомогу. Спасибі, що не кидаєте.

Я, Дорошенко Анна Вікторівна, проживаю одна з дитиною одинадцяти років. Незадовго до війни мій чоловік загинув в автокатастрофі. Наша сім’я вимушені переселенці з Донецька. На жаль, своє місто довелося залишити в травні 2014 року через бойові дії, що загрожували нашому життю. Зараз ми з сином проживаємо в місті Вугледар Донецької області. Тут ми почали все з нуля. Син продовжив навчання, знайшов нових друзів. Мені довелося набагато складніше.

Кожна надана допомога дуже багато значить в цей нелегкий для нас час. Багато переселенців тримаються тільки завдяки гуманітарній допомозі, яка приходить до нас з різних джерел.

Моя сім’я щиро вдячна співробітникам і волонтерам, які брали участь в Акції «Папа для України» за надану нам продуктову допомогу. Дуже дякую за вашу працю і увагу до нас.

З повагою, сім’я Дорошенко.