За 3 роки військового конфлікту в Україні Центр взаємодопомоги «Спасемо Україну» надавав посильну допомогу тисячам людей на сході України. Це – непростий час для всього нашого народу. Але серця продовжують битися, щоб продовжувати допомагати і протягувати руку допомоги всім, хто має в цьому потребу.

З 1 березня 2017 року до 31 липня 2017 року в рамках Акції «Папа для України» пройшов спільний проект «Розподіл продуктової і непродуктової допомоги незахищеним верстам населення в Донецькій і Луганській областях». Було роздано понад 3140 продуктових наборів, 2768 дитячих продуктових наборів і 2768 дитячих памперсів.

Допомогу у вигляді продуктових наборів, дитячих продуктових наборів та дитячих підгузків отримали понад 3600 людей уздовж усієї ліній розмежування, а також у населених пунктах, де зосереджена велика кількість переселенців (Луганська область: м Сєвєродонецьк, смт. Петропавлівка, м. Щастя , смт. Новотошківка, смт. Станиця Луганська, м. Новоайдар, м. Лисичанськ; Донецька область: м. Курахове, м. Українськ, м. Красногорівка, м. Костянтинівка, смт. Новотроїцьке, смт. Первомайське, м. Вугледар, с. Максимельянівка, с. Дачне, смт. Велика Новосілка, с. Старомлинівка, с. Комар, с. Роздольне).

Категорії одержувачів допомоги були: люди старшого віку, люди передпенсійного віку, люди з обмеженими можливостями, багатодітні та неповні сім’ї, безробітні, діти від 0 до 3 років.

Селище Первомайське знаходиться в якихось 3-4 кілометрах від лінії зіткнення. Недалеко чутні постріли, вибухи, але до селища снаряди, слава Богу, не долітають.

Хоча останній обстріл був близько трьох тижнів тому, люди все одно живуть у страху, не знають, що буде завтра. У Первомайському немає роботи, за пенсією необхідно їхати в довколишні міста, а це приблизно 35 – 40 кілометрів. Багато людей за станом здоров’я просто не мають можливості дістатися туди, тому і виживають, як можуть.

Мізерної пенсії найчастіше вистачає просто на оплату комунальних послуг та ліків. У селищі переважно живуть люди похилого віку, пенсіонери, чиї діти виїхали, ховаючись від обстрілів, в інші міста, ближче до центру України. Люди похилого віку залишилися в основному через те, що не хотіли кидати житло, городи, господарство. Допомоги від дітей чекати не доводиться.

Майже для всіх людей похилого віку гуманітарна допомога є не просто великою підтримкою, а й засобом вижити. Багато людей плакали, приймаючи з вдячністю допомогу, не перестаючи розповідати про ті труднощі, які доводилося і доводиться переносити в цей непростий час. Деякі дякували з посмішкою. Людям, які залишилися там, просто хочеться, щоб їх хтось вислухав і зрозумів, адже вони стали жертвою обставин. Вони війну не просили, просто стали заручниками чиїхось амбіцій.

«Нам краще ходити самим у магазини, краще з онуками їздити в парки за свої гроші, ніж чекати, що хтось нам привезе щось. Коли це все закінчиться? », – говорила бабуся, беручи продуктовий пакет.

«Без вашої допомоги ми, напевно, вже б з голоду померли, пенсія йде на ліки, грошей не вистачає, в магазинах ціни настільки високі, що йти туди не хочеться …», – зі сльозами каже сивий, змарнілий пенсіонер.

Кожному з них ми розповідали про Бога і Його велику любов до всіх людей, говорили, що Бог не планував всі ці військові події навколо нас, Він, навпаки, хоче зупинити це безумство, і серед усіх утисків Господь дає розраду та спасіння. Люди просили, щоб просто молилися про них. Деякі приймали Господа як свого особистого Спасителя.

Багато людей хотіли б відвідувати церкву, але сили вже не ті. Важко було розлучатися з кожним, розуміючи душевний біль, який ці люди переживають. Кожен з них залишився із вдячним серцем за увагу і допомогу, яку надали волонтери Центру взаємодопомоги «Спасемо Україну» і католицька церква в рамках Акції «Папа для України».